Трансформація архетипу у семіозисі музичної культури: від архетипового первообразу до концепту та метаконцепту

Анотація

Наукова проблема. У статті розглянуто музично-культурологічні аспекти феномена «архетип» та його трансформації від архетипового первообразу через художній образ до концепту та метаконцепту в музичній культурі. Незважаючи на актуальність цих феноменів у сучасному просторі культури ця проблематика й досі залишається малодослідженою, хоча й пов’язана з нагальними питаннями пошуку першооснов, першоджерел буття, виявлення універсальних патернів-моделей в композиторській творчості.

Мета — дослідити трансформацію архетипу в семіозисі музичної культури та виявити генеалогічну взаємозумовленість переходу архетипу в концепт та метаконцепт.

Методологія дослідження спирається на наукові культурологічні, психологічні, літературознавчі та музикознавчі розвідки, а також на системний підхід, порівняльний та логіко-аналітичний методи. Завдяки такій методології виявлено трансформацію архетипів, їх взаємозумовленість у музичній культурі.

Результати. Розглянуто поняття «архетип» та «концепт», з’ясовано їх спільні та відмінні риси, простежено трансформацію архетипів у концепти. У цьому контексті зазначено, що, потрапляючи до світу повсякденних уявлень, архетиповий первообраз наповнюється новим емоційним і інформаційним змістом, набуває особистісної, соціально-обумовленої специфіки і переходить до сфери концептів. Проаналізовано трактування поняття «концепту» як співбуття Ж. Дельозом і Ф. Гваттарі. Розглянуто концепт у контексті перспектив фреймової семантики в музиці.

Висновки. В результаті проведеного дослідження встановлено генеалогічний зв’язок між двома поняттями: «архетип» і «концепт». З’ясовано, що концепт не є образом, не кожний художній образ може стати концептом, оскільки концепт потенційно несе в собі інваріантний зміст у вигляді архетипу, який індивідуально-творчо реалізується в кожному конкретному випадку композиторської творчості. Визначено, що архетипи та концепти виконують функцію пам’яті (культурної, соціальної, національної), утворюють безперервність, цілісність буття, його ціннісно-значеннєвий стрижень. Доведено, що архетипи культурного позасвідомого є метаконцептами культури: і архетипи, і концепти утворюють певну «метамову культури» (Ю. Лотман), або ж «надмову». З’ясовано, що архетипові первообрази є за своєю суттю архетиповими семами, які переходять з колективного позасвідомого до підсвідомості сучасної людини, відбувається їх реактуалізація. Архетипові семи (одиниці універсального предметного коду — звук, тон, ритм, інтонація та ін.) формують образну сферу концепту. Визначено, що концепт у музичній творчості розширює смислові та емоційно-чуттєві можливості й значення архетипового первообразу; здійснює посередницьку функцію у трансляції соціокультурного досвіду; формує комунікативний простір культури. Зазначено важливу сутність концептів — формування потенційних смислів, які концепт містить не в самому тексті, а в контекстах, «на межі висловлювань».