Видозміна подій і героїв як репрезентація дійсності в українському живописі повоєнної доби

Анотація

Об’єднання у часовому просторі українського професійного живопису від 1930-х до 1960-х років має доволі умовне визначення, адже кожне з чотирьох згаданих десятиліть мало принципово різні вектори розвитку. Насильницьке запровадження методу соціалістичного реалізму та підведення під нього марксистсько-ленінської основи в українську художню культуру взагалі і в живопис зокрема супроводжувалось не лише знищенням та ліквідацією інших мистецьких напрямків, а й особистим негативним ставленням Й. Сталіна до України і усього українського. Підтриманий комуністичною правлячою партією і мистецькою критикою, вітчизняною і російською, соціалістичний реалізм швидко долав будь-який прояв незгоди, заборонивши висвітлювати тіньові сторони життя [1].

Дана стаття досліджує удаваного героя і вигадані або видозмінені події, що були оспівані митцями-живописцями у воєнний та повоєнний час з метою підтримки міфу про радянську наддержаву. Зацікавленість сьогоднішніх мистецтвознавців живописом межі 1940-х років є цілком закономірною, оскільки саме цей період можна вважати точкою відліку вітчизняного тоталітарного мистецтва другої фази. Український радянський живопис у процентному відношенні до скульптури, графіки, ужиткового мистецтва мав преференції, бо переважна кількість оприлюднених творів залишалася живописною, а тому вивчення процесів, що формували академічний живопис, є цілком логічним, як і прискіплива увага до одіозності явищ, що супроводжували і формували художнє життя країни і художній продукт (в даному разі живопис). Але позиція автора залишається незмінною. Для правильного розуміння образотворчого мистецтва наступних періодів треба обов’язково дослідити важкий у розумінні і сприйманні період воєнного і повоєнного мистецтва живопису. Час не повертається назад, але дає можливість сьогоднішньому, більш широкому прочитанню і розумінню тих мистецьких процесів, про які ще зовсім недавно не можна було згадувати.