Олександр Гнилицький на «Новій хвилі»: Художник наприкінці 1980-х — на початку 1990-х

Анотація

Розглянуто ранній етап творчості українського художника Олександра Гнилицького (1961–2009). Показано, що його твори необхідно розглядати у найтіснішому зв’язку з побутово-історичним контекстом: обставини, час, соціальне й творче середовище. Зазначено, що ранній етап творчості, а згодом й остаточне формування Гнилицького як митця припадають на зламні часи в історії України: на час, коли усталені канони живопису, прописані радянським тоталітарним режимом, виявляються архаїчними та піддаються нищівному сумніву з боку молодого покоління художників. Підкреслено, що творам Гнилицького розглянутого періоду притаманні суб’єктивізм, цитатність, самоіронія, цинічне переосмислення літературних сюжетів, використання прийомів гротеску, мотивів макабричної еротики. На обраному для опрацювання матеріалі був здійснений історико-культурний й мистецтвознавчий аналіз в контексті становлення українського мистецтва кінця 1980-х — початку 1990-х, через що постать художника видається особливо доречною, ніби символізуючи собою власну специфіку цього мистецтва: від несподіваності до епатажу, від складності до гротеску, від непідкупності до відчаю й блюзнірства. Зроблено спробу показати всю непідробну, героїчну жертовність справжнього художника. Це особливо видається красномовним стосовно мистецтва саме сучасного, принципову самооцінку якого зафіксовано у судженнях і висловах його представників. Загальна картина життя і творчості Гнилицького, його постать ідеально вкладається у той ідеал чи радше норматив «авангарду», що йому вже існує формулювання і художнє, й філософське. На прикладі аналізу творів художника показано, зокрема, його творче формування в контексті напряму «Нова хвиля» та угруповання «Паризька комуна».